Є дерева, які символізують міцність та незламність, а є незламні і сильні люди… Такі, як харків’янка Глупак Євгенія, яка через буревій війни стала горохівчанкою і за покликом серця вирішила подарувати волинській землі частинку своєї невичерпної віри у життя.
Усе розпочалося восени, коли золото вкрило вулиці затишного Горохова. Пані Євгенія, мама одного з учнів, прийшла до малечі з 2-Б класу не просто в гості, а з особливою місією. У її руках були звичайні, на перший погляд, жолуді – гладенькі, у своїх охайних шапочках. Вона запропонувала дітям стати творцями справжнього дива. А далі розпочалася жива історія…
З любов’ю пані Євгенія з Арсеном проростили ще такі несміливі жолуді – і в них з’явилися перші хвостики. А тоді другокласники акуратно посадили “цюпочок” у горщики. Протягом довгого навчального року учні, затамувавши подих, спостерігали за справжнім таїнством природи. Як тверда хатинка жолудя поволі тріскається, випускаючи на світ несміливий, але впертий росточок, можна побачити на світлинах. А тоді вже власними оченятами діти дивилися, як тендітне стебельце тягнеться до сонячного світла на підвіконні, а згодом розгортає свій перший, ще майже прозорий листочок майбутній дуб.
Ось так з легкої руки Євгенії клас перетворився на маленьку наукову лабораторію. Другокласники щодня піклувалися, щоб манюсінька рослинка міцнішала. Ще тріішечки – і з’явилася перша гілочка…ще трохи “магії” – й перетворилась на повноцінний саджанець.
А вчителі з притаманною їм терплячістю вчили дітей, що дерево починається не з гілки, а з турботи. Маленькі українці вчилися любити й творити, попри всі тривоги навколишнього світу.
Минулого тижня ця історія отримала своє красиве продовження. Весняне сонце освітило міський парк Горохова, куди прийшли вихованці Ольги Олексіївни і Діани Андріївни разом із пані Євгенією Леонідівною та вчителем мистецтва Богданом Євгеновичом.
Своїми маленькими, ще такими ніжними рученятками, діти обережно діставали саджанці з горщиків. Вони власноруч висаджували їх у рідну землю, старанно притискаючи ґрунт навколо тонких стовбурців. У кожній ямці була не просто рослина – це була дитяча мрія про мир і пам’ять про те, як важливо пускати коріння там, де тебе зігріли теплом.
Тепер у парку шелестітимуть молоді дубки. Мине час, зміняться покоління, і колишні другокласники прийдуть сюди вже зі своїми дітьми. Вони покажуть на велетенські, віковічні дерева і скажуть:
«Цю міцність ми виростили самі – з маленького жолудя і великої любові».
Завдяки пані Євгенії, яка привезла незламність Харкова до серця Волині, та підтримки дирекції ліцею імені Франка у Горохові тепер росте не просто сад, а алейка надії, посаджена руками майбутнього.
franko